Святий благовірний князь Данило Московський, молодший син благовірного князя Олександра Невського, помер в 1303 році. Перед смертю, слідуючи благочестивому прикладу батька, прийняв чужинську і схиму і по глибокому смирення заповідав зробити поховання на братському кладовищі заснованої ним обителі в честь преподобного Данила Стовпника, згодом отримала назву Московського Данилова монастиря.
Чесні мощі святого князя Данила перебували під спудом майже 350 років. Протягом цього часу благовірний князь неодноразово нагадував про себе і про місце свого поховання.
Так, під час великого князя Іоанна III, святий Данило з'явився придворному юнакові і наказав сказати великому князю наступне: « Се убо сам всіляко собі утешаеші, мене ж почто забуттю зрадив єси, але обаче аще він забвенна мя имать, Бог же мій несть мене забув нікогдаже ». Дізнавшись про це, великий князь Іоанн наказав служити соборні панахиди, роздавати милостиню і влаштовувати трапези на помин своїх покійних.
У царювання Іоанна Васильовича Грозного на могилі князя Данила отримав зцілення вмираючий син коломенского купця. Іоанн Грозний встановив щорічно здійснювати хресний хід до могили благовірного князя і служити про нього панахиди. Він же видав Указ про побудову в запустілому на той час монастирі двоповерхової кам'яної церкви, братніх келій, поповненні обителі ченцями і пристрої чернечого гуртожитку.
Святі мощі були урочисто перенесені в монастирський храм на честь святих отців Семи Вселенських Соборів і покладені в спеціально приготовленої дерев'яної гробниці навпроти правого кліросу. Тоді ж благовірний князь Данило Московський був зарахований до лику святих.