«Якщо за час, що пройде від дня святої Люції до різдвяного святвечора, з дев'яти дерев — липа, береза, ліщина, верба, вільха, бук, ялина, тернина, клен — зробити стілець, щодня працюючи потроху, та взяти його потай на заутреню, та сісти на нього, — побачиш те, що приховано від інших: жінок, які схиляють коліна, повернувшись спиною до вівтаря. Це і є відьми...».
13 грудня католики відзначають День святої Люції (День святої Люсії, Saint Lucy's Day), мучениці часів Діоклетіана (3 століття).
Ім'я Люція походить від латинського слова «lux» — «світ». Зі святом на її честь пов'язана приказка: «З святою Люцією ночі зменшуються». З'явилася вона ще в епоху юліанського календаря, відповідно до якого на 13 грудня припадав день зимового сонцестояння. Після григоріанської реформи 1582 року найкоротший день року випав на 21 грудня. Після цього народна мудрість перестала відповідати дійсності, що знайшло відображення на додаток до приказки: «З святою Люцією ночі зменшуються, але дні довшими не стають».
За легендою, у Святої Люції були прекрасні очі, якими вона зачарувала якогось молодого чоловіка, і щоб він не впав у спокусу, вона виколола свої очі та надіслала їх йому на тарілці. Завдяки цій легенді, у романських та німецьких країнах свята Люція вважалася покровителькою світла та цілителькою очних хвороб.
Однак, в обрядах і повір'ях багатьох країн збереглася пам'ять і про «ведьмін» день — день святої Люції. За деякими повір'ями на святу Люцію відьми збивають під мостами масло, танцюють на перехрестях і можуть «затанцювати» чоловіків і хлопців, що попалися їм, до смерті, вночі ходять у білих покривалах і з відрами в руках, збираються на шабаші.
Відповідно, вживалися й різні заходи щодо захисту людей та їхнього оточення від відьом. Наприклад, як і будь-яку нечисту силу, відьом виганяли із села шумом, свистом, стукотом, дзвоном, пострілами, лясканням бича. Для захисту від згубного відьомського впливу використовували часник: його їли самі і давали їсти худобі, а також натирали їм чоло, руки та ступні, мазали його соком стіни хлівів і малювали часником або дьогтем хрести над входом у хлів та будинок.
Як обереги застосовувалися і різні заборони. Наприклад, на Люцію заборонялося прясти і шити (інакше, за повір'ям, скрючить пальці, робота весь час псуватиметься, кури перестануть мчати; а у жінок, що годують, порушили заборону, за народним повір'ям, запаляться груди), прати, пекти хліб, працювати на конях, ламати чи розбивати щось.
Дванадцять днів від Дня святої Люції до Різдва, як час присутності поряд з людьми якихось надприродних істот, коли межа між світом людей і «тем світлом» ніби витончувалася, якнайкраще підходили для ворожінь. Гадали про погоду, про майбутній урожай, про долю, про заміжжя... Ворожіння у всіх народів різні.