Міжнародний день руху опору відзначається щорічно 10 квітня та присвячений усім, хто протидіяв фашистам під час Другої світової війни (1939-1945) на територіях, окупованих військами Третього рейху.
Рух опору було організовано за участю жителів окупованих територій, що протистояли німецьким військам, і вирізнялося різноманіттям форм боротьби проти окупантів.
Найпоширенішими були: антифашистська агітація та пропаганда, видання підпільної літератури, страйки, диверсії та саботаж на транспорті та на підприємствах, що випускали продукцію для окупантів, збройні напади для знищення зрадників та представників окупаційної адміністрації, збір розвідувальних даних для армій антифашистської. Найвищою формою руху опору було всенародне збройне повстання.
Найбільшого розмаху рух опору набув на території Радянського Союзу, в Італії, Польщі, Франції, Югославії, Болгарії та інших країнах.
У деяких країнах (Югославія, Польща, Чехословаччина, Франція, Бельгія, Італія, Греція, Албанія, В'єтнам, Філіппіни) рух опору переріс у національно-–визвольну війну проти фашистських загарбників. У Югославії та Албанії національно-визвольна війна проти окупантів злилася з громадянською війною проти внутрішньої реакції, яка виступала проти визвольної боротьби своїх народів.
У Нідерландах, Данії, Норвегії провідними формами руху були страйковий рух та антифашистські демонстрації. У Німеччині основним методом стала законспірована діяльність підпільних антифашистських груп із залучення населення до боротьби проти фашизму, поширення агітаційних матеріалів, надання допомоги викраденим до Німеччини іноземним робітникам та військовополоненим тощо.
У кожній окремій країні рух опору був глибоко національним за своїм характером, але, в той же час, це був міжнародний рух, оскільки мав спільну для всіх народів, що борються, мета – розгром сил фашизму, звільнення від загарбників територій окупованих країн.
Дії учасників руху у різних країнах суттєво сприяли перемозі антигітлерівської коаліції та наблизили закінчення війни.