День книги (нім. Tag des Buches) проходить у Німеччині щорічно 10 травня. Дата ця обрана зовсім не випадково — вона нагадує мільйонам людей у всьому світі про справжню особу фашизму. Саме 10 травня 1933 року у Берліні та деяких інших німецьких містах відбулася варварська акція спалення націонал-соціалістами книг, неугодних гітлерівському режиму.
Акція ця планувалася у надрах міністерства пропаганди Німеччини ще у лютому 1933 року. Авторство її приписують філологу-германісту, доктору Геббельсу, незадовго до цього призначеному міністром названого вище відомства.
Публічне спалювання книг було спрямоване, по-перше, на залякування «середньої людини», яка звикла ставитися з повагою до друкованого слова, по-друге, на залучення молоді на бік націонал-соціалістів. Вона давала можливість молоді відчути радикалізм нової влади та те, що нова влада покладає на неї великі надії. Саме студентам наказувалася основна роль у майбутній інквізиції книг.
Громадські акції спалення книг проходили у багатьох, переважно університетських, містах країни: Бонні, Франкфурті-на-Майні, Мюнхені. На «святі багаття» мали бути присутніми викладачі та ректори університетів. «Спочатку письменники — потім викладачі», — шепотілися студенти.
Оскар Марія Граф, відомий німецький письменник, не знайшов свого прізвища у списку книг, що спалюються. Однак це зовсім не втішило його. «Я все життя прагнув писати правду!», — звернувся він до влади. «Чому ж ви не палите і мої книги? Невже погано писав?».
20 тисяч книг було віддано вогню лише у Берліні. В основному, книги єврейських авторів, а також твори марксистського та пацифістського характеру. Праці Альберта Ейнштейна, Карла Маркса, твори Генріха та Томаса Маннов, Стефана Цвейга, Еріха Кестнера, Зигмунда Фрейда та інших.
Акція Геббельса принесла очікуваний ефект. Революційний запал і радикалізм, конфлікт поколінь та амбітність молодих вчених — все було вміло використано для залучення молоді на бік націонал-соціалістів. Німецькі студенти початку 1930-х років здійснили найзапаморочливішу університетську кар'єру за всю історію Німеччини. Тепер молодь залишалося лише організувати. З цим завданням нацистський режим упорався дуже скоро.
Публічні акції спалення книг проходили в багатьох, переважно університетських містах країни (Фото: Everett Historical, за ліцензією Shutterstock.com)
«Свято багаття» послужило відправною точкою запровадження тотальної цензури.
За роки нацистської диктатури список заборонених книг зріс до 5,5 тисячі творів. Деякі автори заборонили повністю, інших частково. Під прес державної пропаганди потрапили і письменники, і поети, і вчені. Німецька література виявилася задавленою. На еміграцію поїхали майже всі видатні письменники — родина Манн (Томас та Генріх), Ремарк, Фейхтвангер, Стефан Георге, Бертольт Брехт. Ті, хто залишився, або перестали писати, або стали жертвами невідомих убивць. Зі знаменитих письменників лише Ернст Юнгер і Готфрід Бенн залишилися лояльно налаштованими по відношенню до режиму. Доля німецьких емігрантів складалася драматично, а часом трагічно. Курт Тухольський, Карл Ейнштейн, Вальтер Беньямін, Стефан Цвейг добровільно покинули життя, вчинивши суїцид.
Зараз події 1930-х років у Німеччині видаються нам жахливими та неймовірними. І все ж ніколи не слід забувати про них, щоб не допустити повторення «костра» у майбутньому. Для цього на сучасній площі Бебельплатц у Берліні, де колись палили книги, знаходиться одна з найдивовижніших пам'яток Німеччини — «Versunkene Bibliothek» («Потонула бібліотека»). Його автор — ізраїльський архітектор Міха Ульман (Micha Ullmann), батьки якого залишили Німеччину у 1933 році.
У центрі площі під товстим квадратом скла знаходиться біла кімната з порожніми книжковими полицями. Магічне свічення, що розповсюджується з-під скла, притягує перехожих. Порожній простір під землею передає ідею втрати. А поряд зі скляною плитою — маленька пояснювальна табличка: «На цій площі 10 травня 1933 нацистські студенти палили книги».