Святитель Тихін (у світі Василь Іванович Беллавін) народився в 1865 році в селі Клин Торопецького повіту Псковської губернії, в сім'ї священика, який з ранніх років брав сина з собою на службу, і любов до храму стала невід'ємною частиною його життя. Освіта Тихін здобув у духовному училищі рідного міста, а потім у Псковській Семінарії та Петербурзькій Духовній Академії. Скромний, доброзичливий юнак, він здобув прихильність друзів та товаришів за вченням.
У 1888 році Василь закінчив академію і був направлений до псковської семінарії викладати догматику, моральне богослов'я та французьку мову. 1891 року молодий вчитель прийняв постриг з ім'ям Тихін на честь святителя Тихона Задонського. Висвячений у сан ієромонаха він через рік був переведений до Холмської семінарії, де був призначений інспектором. У тому ж 1892 році він був затверджений ректором семінарії зі зведенням у сан архімандрита. З Пагорба святителя Тихона перевели ректором семінарії до Казані, а в жовтні 1897 року в Олександро-Невській Лаврі відбулася його хіротонія на єпископа Люблінського, вікарія Холмської єпархії.
У грудні 1898 року єпископа Тихона було призначено на Алеутсько-Американську кафедру, яка знаходилася в Сан-Франциско. У 1905 році святитель Тихін був зведений у сан архієпископа, а через два роки після цього переведений на одну з найпочесніших у Росії кафедр Ярославську –. 1913 року архієпископа Тихона перевели до Литовської єпархії – у Вільно. Тут владику застала війна. За розпорядженням Святішого Синоду архієпископ Тихон переїхав до Москви, привезши з собою мощі святих Віленських чудотворців, але незабаром із Москви перебрався ближче до своєї пастви, майже на лінію фронту.
Після лютневої революції разом з іншими архіпастирями архієпископа Тихона було звільнено з Синоду. У червні 1917 року святого Тихона було обрано волевиявленням церковного народу на Московську єпархіальну кафедру, після чого Синод удостоїв його сану митрополита. Помісний Собор обрав митрополита Тихона своїм головою, а невдовзі після цього його було зведено на відновлений патріарший престол. У першому зверненні до всеросійської пастви Патріарх Тихін характеризував епоху, що переживається країною, як «годину гніву Божого»; у посланні їм виражені архіпастирська стурбованість становищем Церкви, засудження кривавих заворушень. При цьому, як верховний пастир Російської Церкви, патріарх Тихін намагався уникати будь-якої політичної залученості до подій, що відбуваються.
У березні 1918 року патріарх Тихін закликає російських людей дати відсіч кайзерівській Німеччині, що захопила західні землі Росії, а згодом засуджує підписання Брест-Литовського договору: «Цей світ, підписаний від імені російського народу, не веде до братнього співжиття народів... для всього людства». Влітку 1921 року, після жахів громадянської війни, російський народ спіткало ще одне лихо: голод. Тоді патріарх Тихін закликав церковні поради жертвувати дорогоцінні церковні прикраси, якщо вони не мають богослужбового вживання. Проте ВЦВК видав декрет про вилучення церковних цінностей на потреби голодуючих. Патріарх відреагував на декрет новим посланням до пастви, в якому заявив про неприпустимість вилучення священних предметів, « вживання яких не для богослужбових цілей забороняється канонами Вселенської Церкви». Все це призвело до невдоволення влади, багато священнослужителів було заарештовано.
У роки громадянської війни серед духовенства відбулося розшарування: з'явилися обновленческие угруповання, закликали до революції у Церкві. Даючи відсіч антиканонічним модерністським посяганням, патріарх Тихін 17 листопада 1921 року в особливому посланні до пастви наголошував на неприпустимості богослужбових нововведень.
У травні 1922 року патріарха було взято під варту в Донському монастирі, а в червні 1923 року його було звільнено. У цей період внаслідок руйнівних дій розкольників-оновленців церковне управління виявилося обезголовленим: багато архієреїв було вигнано з кафедр, більшість храмів захоплено оновленцями, церковний народ збентежений.
Після звільнення з-під арешту, патріарх Тихін звернувся до пастви з посланням, заявивши, що «Російська Православна Церква є аполітичною і не бажає... бути ні білою, ні червоною Церквою. Вона має бути і буде Єдиною, Соборною, Апостольською Церквою». А в Посланні 1924 року патріарх викривав тяжкі злочини вождів обновленського розколу, на підставі церковних канонів і від імені РПЦ піддав оновленців канонічній забороні і підтвердив, що вони, аж до каяття, перебувають поза спілкуванням із Церквою.
Але наприкінці 1924 року його здоров'я різко похитнулося, а 7 квітня 1925 року, у день Благовіщення Пресвятої Богородиці, патріарх Тихін перестав до Господа.
У 1989 році Архієрейським Собором Російської Православної Церкви, святитель Тихін, патріарх Московський і всієї Русі був зарахований до лику святих. А через 67 років від дня смерті святителя Тихона, 22 лютого 1992 року, були знайдені його мощі, які сьогодні лежать у великому соборі Донського монастиря.