31 травня у Казахстані пам'ятна дата – День пам'яті жертв політичних репресій та голоду, встановлена Указом Президента Республіки № 3443 від 5 квітня 1997 року.
Так вже склалася історія, що Казахстану в 20-30-ті роки минулого століття, крім пережитого разом з усією країною страшного і важкого періоду голодних років і політичних репресій, випала сумна доля стати особливим місцем у системі політичного терору.
Спочатку Казахська РСР, як віддалений регіон у складі СРСР, стала Батьківщиною для багатьох представників соціального класу, що повернулися з вимушеної еміграції, що ставився до розряду неблагонадійних. Цих людей іменували вороже налаштованими по відношенню до Радянської влади і здатними на дії, що підривають її авторитет або взагалі завдають шкоди розвитку молодої держави. Їм, на думку влади, залишатись у Європейській частині СРСР, у великих містах центру країни було не просто небажано, а й протипоказано.
Хтось свідомо добровільно залишався жити в Казахстані, повернувшись на Батьківщину з еміграції, а когось насильно виселяли туди як неблагонадійних громадян, що ставився до категорії. Так, у Казахстані з'являлися навіть нові населені пункти з депортованих громадян СРСР. При цьому нагляд за ними з боку органів НКВС ніколи не слабшав. Багато хто з депортованих людей повторно засуджувався, вирушаючи вже з поселень до таборів, або ж засуджувався до розстрілу. Казахстан став одним із регіонів Радянського Союзу, де з'явилася ціла мережа таборів системи ГУЛАГ. Сюди було відправлено понад 5 мільйонів громадян із усієї країни.
Багатьом політичним ув'язненим так і не вдалося вийти на волю, дочекавшись справедливої реабілітації. Вони вмирали у таборах від голоду, важкої роботи, хвороб. Слід зазначити, що процес реабілітації не завершено й донині. Продовжується робота з архівними документами, що дозволяє знайти правду нехай навіть не для самих ув'язнених, але для їхніх дітей і родичів, домігшись визнання того, що їхні предки були засуджені незаконно і несправедливо. Хтось завдяки цьому процесу взагалі сподівається знайти хоч якісь сліди своїх рідних та близьких, які назавжди і безслідно зникли в ГУЛАГу.
У квітні 1993 року в Казахстані було прийнято закон, згідно з яким і було розпочато роботу спеціальних комісій з реабілітації жертв масових політичних репресій на території Республіки.
Цього дня згадують не лише тих людей, хто безвинно загинув, зник чи постраждав від політичних репресій, втратив рідний будинок, насильно депортований, а й інші: ті, хто помер від голоду в роки колективізації.
У той страшний період постраждав кожен народ Радянського Союзу. Необхідно віддати належне і висловити подяку казахському народу, який прийняв на своїй Батьківщині багато людей, які опинилися там не з власної волі, допоміг їм вижити у скрутній життєвій ситуації, не залишивши напризволяще. Сам же казахський народ постраждав у роки масових політичних репресій не менше за інших. У табори було відправлено багато відомих діячів науки і мистецтва. Вічна пам'ять усім безвинно постраждалим.
В Акмолінській області Казахстану на місці одного з таборів ГУЛАГу «АЛЖИР» створено меморіал пам'яті всіх безвинно загиблих у роки масових репресій.