12 березня відзначається пам'ятна дата – Всесвітній день проти кібер-цензури (World Day Against Cyber Censorship), започаткована зусиллями низки міжнародних громадських організацій.
Одвічна проблема, пов'язана з уявленнями про свободу поширення інформації та будь-якими спробами обмеження цієї свободи була і залишається одним із гострих питань сучасного суспільства та предметом спору, який, очевидно, вже збереже за собою право бути «вічним».
Споконвіку інформація була тим явищем дійсності, з яким нерозривно пов'язана сутність людського розуму. Людина допитлива за своєю природою і володіння інформацією, тобто певними відомостями чи знаннями, здебільшого є предметом бажання для людини.
Розвиток уявлень про свободу та права людини з давніх-давен було пов'язано і з вирішенням питання про право на інформацію та її поширення. Проте вже тоді для частини суспільства, а точніше для владних структур його та основних систем, що дозволяють функціонувати державі, вільне поширення інформації як таке не завжди було можливим у розумінні «абсолютна свобода», хоча таке розуміння докорінно своє хибне, звичайно.
Ми чудово розуміємо, що свобода завжди є обмеження та можливість жити за певними правилами чи нормами. Абсолютна свобода – є хаос, бо необмежені права неминуче стануть причиною протиріч, дезорганізуючим чинником, що саме собою суперечить поняттю держави.
Свідоме обмеження свободи та прав людини було визначальним моментом у появі державності. Рамками для людини та суспільства і, у свою чергу, для держави стали закони. І ось тут постало питання, пов'язане з тим, хто ці закони « пише». Легітимність законодавчої влади, надана їй виборцями, ще не є фактором легітимності тих правових актів, які будуть цією владою створені і за якими належить жити суспільству. Однак, на даний момент лише така форма розвитку держави та суспільства існує та функціонує. Нічого іншого, а точніше ніякої гіднішої альтернативи, суспільство за свою багатотисячолітню історію створити не змогло. Точніше змогло: авторитарний і тоталітарний режими, абсолютну монархію, військову диктатуру, у яких питання свободи вирішуються одноосібно чи обмеженим колом осіб, і лише їх трактуванні може існувати поняття «свобода».
Кожен режим, чи то тоталітарний, авторитарний чи демократичний по-різному ставилися до свободи та права на володіння інформацією, свободи її поширення. Для владних структур основним приводом обмеження інформаційного простору були і залишаються прагнення убезпечити існуючий державний устрій, владу та державну ідеологію. Для сучасних демократичних режимів обмеження у сфері поширення інформації (цензура) насамперед запроваджуються з метою підтримки громадської безпеки, запобігання екстремізму та тероризму.
З іншого боку, існує і поняття інформаційної етики, пов'язане з уявленнями суспільства про мораль і про те, яка інформація може негативно вплинути на нерозвинену або нестійку свідомість дітей, підлітків (існують певні вікові обмеження на ту чи іншу інформацію, тематичні обмеження тощо).д.), з питанням про те, чи захищати користувачів від хибної інформації, від витоку до загального доступу особистих даних тощо. Саме тут і криється суперечливість проблеми, оскільки відсутність цензури як такої в інтернеті залишає питання моралі поза увагою.
Засобами поширення інформації у світі є ЗМІ: друковані, телевізійні, електронні. Цензура була присутня в них і раніше, але кіберпростір, під яким розуміється насамперед Інтернет, тривалий час залишався для багатьох полем практично «абсолютної свободи». Тут можна було знайти ту інформацію і те її трактування, яке цілком могло йти врозріз із державною. Широта ж спектра тематики інформаційного кіберпростору взагалі важко піддається аналізу. З поширенням Інтернету з'явилося і поняття кібер-цензури, коли під контроль держави потрапило багато веб-сайтів, а в низці країн взагалі вся інформація на стику з внутрішніми інтернет-мережами проходить контроль.
Саме проти такого і виступили представники міжнародної громадськості, заснувавши 12 березня пам'ятну дату Всесвітнього дня проти кібер-цензури. Активісти підкреслюють, що тотальний моніторинг мереж призвів до того, що у в'язницях опинилися багато журналістів та активних користувачів інтернету, які відкрито демонстрували своє інакодумство. З'явилося навіть поняття кібердисидентства.
Активісти руху розглядають стеження за користувачами мереж, вебсайтами та блогами правозахисників як відкритий тиск на правове суспільство та існуючі свободи. Вони закликають провідні пошукові системи відмовитись від фільтрації, а також керівництва всіх країн хоча б один раз на рік відмовитися від цензури в інтернеті.
Проте проблемою залишається та грань, яка робить питання вільного поширення інформації суперечливими.
• Інфографіка – постер «12 березня — Всесвітній день проти кібер-цензури»