Відзначене в ніч на 1 травня свято Бельтайн (Beltane або Beltaine) було одним із двох найважливіших свят кельтського календарного року, яке ділилося на два рівні періоди, що відкривалися великими святами — Самайном (Samhain) 1 листопада та Бельтайном (Бельтейн) — 1 травня. Ці дати були пов'язані з найважливішими віхами скотарського календаря — вигоном худоби на літні пасовища у перші числа травня та повернення його у стійла на зимовий період — до 1 листопада.
З давніх-давен обряди, приурочені до цих двох святкових днів, мали велику подібність між собою, оскільки по суті смислове значення їх збігалося: обрядовими діями люди прагнули забезпечити благополуччя своєї сім'ї, всієї громади, зберегти основу їхнього добробуту — худобу та посіви. Як і на Самайн, центральним ритуалом свята Бельтайн було розпалювання великих багать на вершинах гір або поблизу селища високих пагорбів.
За своїм походженням цей обряд, судячи з окремих фрагментів, що збереглися, і за описом його в історичних джерелах, пов'язаний з культом сонця, що становив важливу частину язичницьких вірувань древніх кельтів. Ось як описувався цей ритуал у середньовічних джерелах: протягом кількох днів перед 1 травня мешканці громади збирали паливо для багать Бельтайна. Тільки певні породи дерев можна було класти в такий вогонь, який вважався священним. На вершині гори готували місце та паливо для двох багать, а навколо обох багать рили круглий рів, досить просторий, щоб вмістити всіх присутніх.
Напередодні Бельтайна у всіх будинках селища гасили вогні. Задовго до світанку жителі виходили з будинків і починали підніматися вгору, схилом, ганяючи перед собою всю свою худобу. Процесію очолювали друїди, одягнені в білі плащі. Досягши підготовленого для багаття місця, всі ставали в рів навколо багаття і мовчки чекали світанку. Коли схід починав алети, особливо шановні у селищі люди добували вогонь для багаття (шляхом тертя один про одного двох сухих шматків дерева).
Багаття запалювалося з появою перших променів сонця. Співали урочистий гімн сонцю, після чого присутні тричі обходили по рову багаття, три рази також проганяли через вогонь худобу (вузьким проходом між багаттями), із запаленими смолоскипами в руках обходили тварин, навколо своїх земельних ділянок та будинків. Цими ж смолоскипами запалювали і новий вогонь у вогнищі.
Мета церемоній з вогнем була двояка: більш давня — умилостивлення і шанування сил природи, і перш за все бога сонця, спрямоване на те, щоб зберегти неушкодженими стада, отримати добрий приплід худоби, урожай на полях. На Шетландських островах ці багаття горіли зазвичай три дні, і в ці дні рано-вранці кожен житель селища повинен був вітати сонце, сказавши йому: «Доброго ранку!» («Gude morneen!»).