Щорічно в останню неділю січня відзначається Всесвітній день допомоги хворим на проказу (лепрой).
Ця дата була заснована в 1953 році, завдяки французькому письменнику і філантропу Раулю Фоллеро як нагадування про те, що бич прокази, що жахав весь світ в епоху Середніх віків, не викорінений повністю. З 1954 року дата відзначається щорічно з ініціативи Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ). У низці регіонів світу захворюваність на лепру хоч і не на високому рівні, але зберігає регулярність, а хворі на проказу піддаються дискримінації.
Одночасно ВООЗ закликає до освіти щодо цього захворювання, роз'яснюючи причини його виникнення, профілактичні гігієнічні заходи, принципи передачі захворювання, форми його прояву.
Особливу увагу ВООЗ звертає на те, що люди, які страждають від недуги, не повинні бути жодним чином ущемлені у своїх правах та піддаватися будь-яким видам дискримінації. Заклики ці небезпідставні та відштовхуються від суворої практики боротьби з проказою та прокаженими людьми, виробленої під час Середньовіччя.
Проказа чи лепра була відома ще у Стародавньому Світі. Згадки про це захворювання можна знайти навіть у Святому Письмі. Знали про нього і в таких давніх цивілізаціях, як Єгипет, Індія та Китай. Для Європи проказа стала справжнім бичем близько 11 століття, коли набула досить широкого поширення. Прояв захворювання, що вражає шкірні покриви, периферичну нервову систему, слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, що спотворює вигляд людини, вважався дуже небезпечним, що легко передається від людини до людини і викликав жах.
Подібне сприйняття породило відповідні заходи щодо хворих людей, які перетворювалися на знедолених, виганялися з міст та сіл, а пізніше прямували до закритих установ, названих лепрозоріями. Проказа не шкодувала нікого. Від неї страждали як селяни, так і представники знаті, феодали. Захворілий вважався приреченим.
Ще в 6 столітті ченці Ордену Святого Лазаря присвячували себе догляду за хворими на проказу, проте згодом стала превалювати практика визначення хворих у лепрозорії, які спочатку не були лікувальними закладами, а являли собою свого роду ізолятори. Залишати територію лепрозорію заборонялося. Нерідко лепрозорії розміщувалися при монастирях.
Незважаючи на суворість, заходи карантинного характеру поряд із розвитком особистої гігієни дали свої плоди, і хвороба в Європі до кінця 17 століття почала відступати. Щодо лепри ряд вчених сходиться на думці, що її збудник був витіснений агресивнішим збудником іншого захворювання – туберкульозу.
Однак, хоча в Європі лепра практично зникла, а кількість захворювань скоротилася до мінімуму, у низці регіонів (переважно зі спекотним кліматом) осередки прокази зберігаються досі. Більшість захворювань реєструється в Індії, Бірмі, В'єтнамі, Непалі, Бразилії, Мозамбіку, Танзанії, Мадагаскарі.
1873 року норвезький дослідник Герхард Хансен відкрив збудника лепри – Mycobacterium leprae. Це відкриття дало захворюванню на нову (альтернативну) назву – хворобу Хансена. Подальші дослідження захворювання встановили, що збудник потрапляє в тіло людини найчастіше через пошкодження шкірних покривів, а передається повітряно-краплинним шляхом за тісних контактів із зараженим. Інкубаційний період захворювання, що протікає безсимптомно, триває від 3 до 5 років, але цей інтервал може становити від 6 місяців до 20 років.
Важливою умовою для лікування – так, хвороба виліковується – є раннє її виявлення. Чим пізніше діагностується хвороба, тим складніший і триваліший курс лікування та вища ймовірність інвалідності. Ряд дослідників вказує на схильність окремих людей до захворювання на лепру, викликану певним дефектом в ДНК. Для таких людей ймовірність інфікування проказою в несприятливих регіонах з найбільшим поширенням захворювання набагато вища, і причиною захворювання може стати з більшою ймовірністю контакт з мікобактерією пошкодженого шкірного покриву.
Спільними зусиллями органів охорони здоров'я різних країн, науково-дослідними медичними установами здійснюється розробка нових методів лікування лепри, реабілітаційні заходи для хворих та людей, які перенесли захворювання.
ВООЗ закликає з розумінням ставитися до людей, які страждають від цього страшного захворювання. Звертаючись до міжнародних правозахисних організацій, а також представників державної влади всіх країн, медики закликають їх надавати підтримку незаможним сім'ям, члени яких виявилися схильні до лепрі.
Зазначається, що в низці країн, де присутні осередки лепри, як і раніше, не тільки на громадському, а й на державному рівні діють закони дискримінаційного характеру щодо людей, які страждають від цього захворювання. ООН і ВООЗ закликають владу цих держав скасувати закони, що допускають дискримінацію людей, які страждають від захворювання.