На Жайворонки день з ніччю міряються. Зима кінчається, весна починається. Це одне з весняних свят, яке було присвячене зустрічі Дня весняного рівнодення, яке було чи не головною подією у житті слов'ян.
На Русі існувала віра в те, що цього дня з теплих країн прилітають сорок різних птахів і перша з них — жайворонок.
На Жайворонки зазвичай пекли «жаворонків», в більшості випадків з розкритими крильцями, що ніби летять, і з чубчиками. Пташок роздавали дітям, і ті з криком та дзвінким сміхом бігли закликати жайворонків, а з ними й весну.
Печених жайворонків насаджували на довгі палиці і вибігали з ними на пагорби або насаджували пташок на жердині, на палиці тину і, збившись у купу, що сили кричали:
«Жайворонки, прилетіть,
Студену зиму віднесіть,
Теплу весну принесіть:
Зима нам набридла,
Весь хліб у нас поїла!»
Після печених пташок зазвичай з'їдали, а головки їх віддавали худобі або віддавали матері зі словами: «Як жайворонок високо літав, так щоб і твій льон високий був. Яка у мого жайворонка голова, так щоб і льон головастий був».
За допомогою подібних пташок на Жайворонки вибирався сімейний засівальник. Для цього в жайворонок запікалася монета, лучинка тощо, і чоловіки, незалежно від віку, витягували собі печену пташку. Кому випадав жереб, той і розкидав перші жмені зерен під час початку посіву.