1 січня католицька церква відзначає свято, присвячене Діві Марії — Урочистість Пресвятої Богородиці (лат. In Sollemnitate Sanctae Dei Genetricis Mariae) або Свято Марії — Цариці світу. Він завершує собою Октаву Різдва і входить до свят, коли відвідування меси обов'язкове. Відомий ще з 4 ст.
Марія, мати Ісуса Христа, у християнській традиції — Богородиця (Матір Божа), та найбільша з християнських святих. Пропонувалася різна етимологія імені «Марія» (євр. Маріам): «прекрасна», «гірка», «пані» і «кохана Богом». Вчені віддають перевагу останньому значенню, яке походить від давньоєгипетської мови і може бути пояснено чотиривіковим перебуванням євреїв у Єгипті.
У католицькій традиції непорочне зачаття самої Діви Марії (її батьками) сприймається як природна умова, що підготувала її до ролі матері Спасителя. Її свобода від гріха була особливою благодаттю, винятком із загального правила, привілеєм, яким, як стверджує католицька теологія (на відміну від протестантської), не було удостоєно жодної іншої створеної істоти.
Незаймана непорочність Діви Марії і чужість тілесному бажанню поєднувалися в ній з її несхильністю до жодного особистого гріха. На її безгрішність вказує визначення «благодатна», яке їй дається в Євангелії, оскільки моральна вада несумісна з повнотою божественної благодаті. Августин вважав, що поняття особистої гріховності не застосовується до Пресвятої Діви вже тому, що її вшанував Бог.
З роллю Марії як Матері Спасителя пов'язана її роль посередниці між Христом і родом людським. У теологічній доктрині романо-католицької церкви визнано, що оскільки Діва Марія народила Спасителя, який є джерелом будь-якої благодаті, завдяки їй ця благодать повідомляється людству.
У 1950 році Папа Пій XII проголосив, що «Пренепорочна Діва, захищена від будь-якої скверни первородного гріха, завершивши шлях земного життя, була взята тілом і душею на небесну славу...». Католицьке вчення про піднесення Діви Марії ґрунтується на двоякій традиції: на віруванні, що утвердилося з давніх-давен, і на тому, що католицький єпископат з повною одностайністю прийняв цю догматичну істину як частину віровчення.