Перуна небезпідставно вважали головним божеством язичницького пантеону східних слов'ян. Його вважали покровителем воїнів та витязів і славили у дні перемоги та приносили жертви, бажаючи досягнення військового успіху. Також вважалося, що Перуну підвладні стихії природи та деякі сфери життя людей.
Перун — це, перш за все, бог грози, грому, також він тісно пов'язаний, крім вогню з культом води, дерева та каменю. Він вважався родоначальником небесного вогню, що, сходячи на землю, дає життя. З настанням весняного тепла він запліднює землю дощами і виводить із-за хмар ясне сонце. Його зусиллями світ щоразу народжується заново.
Люди вірили, що Перун, гуляючи білим світом, охоче набуває вигляду лісового бика Тура, тому бик вважається священною твариною Перуна. Квіткою його вважали блакитний ірис (шість лілово-блакитних пелюсток, громовий знак).
Святилища Перуна влаштовували просто неба. Вони мали форму квітки: у тих святилищах, що розкопані археологами, «пелюстків» зазвичай вісім, але в найдавніші часи, на думку вчених, їх було шість. «Пелюстки» являли собою ями, в яких горять незгасні священні багаття. Посередині ставилося скульптурне зображення Перуна. Перед зображенням Бога містився вівтар, зазвичай у вигляді кам'яного кільця, куди складалися приношення та проливалася жертовна кров.