Карна (Кара, Каріна) — богиня печалі, скорботи та горя, у давніх слов'ян їй було відведено роль богині-плакальниці і, можливо, богині похоронних обрядів.
Вважалося, що коли воїн гинув далеко від дому, то першою його оплакувала богиня Карна. Небесна Богиня-покровителька всіх нових народжень та людських перевтілень. Від імені Богині з'явилися слова, що збереглися донині: інкарнація, реінкарнація. Вважалося, що вона дарує право кожній людині позбутися скоєних у житті помилок, непристойних вчинків і виконати своє призначення, уготоване вищим богом Родом.
Сьогодні — друге звернення до предків, у день богині похорону, плачу, горя та сліз. У «Слові про Полку Ігорів» йдеться:
«О, далече зайде сокіл, птахів б'я, до моря! А Ігорєва хороброго полку не хресити! За ним кликну Карна, і Жля поскочи по Руській землі, змагу мучючи в полум'яні троянди. Дружини руські всплакашась, аркучі: «Вже нам своїх милих лад ні думці тямити, ні думою здумати, ні очиму зглядати, а злата і срібла ні мало того потріпати!»
(О, далеко залетів сокіл, птахів б'ючи, до моря! А Ігорьова хороброго полку вже не воскресити! По ньому клацнула Карна, і Желя проскакала Російською землею, вогонь сіючи з полум'яного рогу. Дружини росіяни спалахували, кажучи: «Вже нам своїх милих лад ні думкою тямити, ні думою смислити, ні очима приворожити, а золота та срібла і в руках не потримати!»).
На столі в ніч Карни залишали кутю заупокійну (це пшенична каша з родзинками або медом), а у дворах будинків палили багаття, біля яких грілися душі предків.
Також приносилася треба Карне-Кручині — квіти, особливо гвоздики. З язичницьких часів діє стара слов'янська традиція приносити на могили гвоздики — символ скорботи та смутку.