Але що зі мною: блаженство чи смерть?
Яке захоплення! Яка почуття істома!
О Мати-Весна, дякую за радість,
За солодкий дар кохання! Яка нега
Тече, що томить, у мені! О Лель,
У вухах твої чарівні пісні,
У очах вогонь... й у серці... й у крові
У всій вогонь. Люблю та тану, тану
Від солодких почуттів кохання! Прощайте все
Подруженьки, прощай, наречений! О милий,
Останній погляд Снігуроньки тобі. О.М. Островський «Снігуронька»
День Мороза та Снігуроньки – це стародавнє язичницьке свято. У ці дні зазвичай розповідають казки та легенди про Діда Мороза та про Снігуроньку.
Люди згадували про те, як Снігуронька за забаганням бога кохання Леля полюбила людину і тому з приходом Весни не стала відлітати на Північ. Але як тільки «яскравий промінь сонця прорізає ранковий туман і падає на Снігуроньку», вона тане, перетворюючись на легку хмарку пари, і виноситься геть.
Цього дня слов'яни шанували супротивника Перуна — Мороза — іпостась Велеса. Можна сказати, що Мороз — зимова іпостась Велеса, так само як Яр (син Велеса та Діви) — весняна.
Мороз був одружений зі Сніжною Царицею, дочкою Мари та Кощією. У Мороза та Снігової Цариці була красуня-дочка — Снігуронька.
День Діда Мороза та Снігурки був символічним закінченням зими, за ним уже була не за горами широка та щедра Масляна.
Розповідь «Коли бабуся Снігуронька»