Єреван (арм. აրեւան), (до 1936 Еривань) — столиця Вірменії, одне з найдавніших міст світу, що збереглися (заснований в 782 році до н.е.).
Жителі міста з давніх-давен займалися землеробством і скотарством. Але знахідки зразків матеріальної культури — залізних інструментів, мечів, кинджалів, бронзових карбованих поясів, намиста з чорного кришталю та золотих прикрас — свідчать про те, що не менш досвідчені були вони в ковальській справі та металургії і дуже вправні в різних ремеслах, які розвивалися в Єревані століттями.
Досвідчені шкіряники, ковалі, столяри, ткачі, барвники та ювеліри об'єднувалися в ремісничі цехи — амки, які мали свої власні герби і відігравали значну роль у житті міста. Єреван був одним із центрів вірменського мистецтва. Тут народилися і творили багато знаменитих вчених і хроністів, поетів і скрипторів, друкарів і математиків, імена яких увінчані світлими діяннями.
Історія давно минулих століть переконує в тому, що хліб, що сіяв, і худобу, що виплавляла залізо і прикрашав рукописи єреванець був і відважним воїном, який не шкодував життя заради свободи і незалежності країни.
Багато було на віку Єревана і чорних, і світлих днів, і хроністи керувалися, мабуть, одвічною вірменською мудрістю: «Не згадавши зле, не дочекаєшся доброго», бо сторінки пергаментних рукописів сповнені описів лих, що обрушувалися на голови єреванців...
Місто, що знаходилося на схрещенні торгових шляхів, що з незапам'ятних часів називалися «Єреванською дорогою», завжди було привабливою метою для іноземних загарбників. Яким тільки розбійницьким ордам не доводилося давати відсіч Єреванові! Приходили та йшли на його пам'яті монгольські нойони та султани тюрків кара-коюнлу, арабські востикани та сельджукські еміри, перські сардари та російські губернатори...
Та й підземні сили виявляли проти Єревана свою чорну міць — десятки та сотні землетрусів довелося винести Єревану за свою багатовікову історію. Так, 4 червня 1679 року почався на Араратській рівнині страшний землетрус, коли протягом місяця чи не щодня повторювалися підземні поштовхи. Безліч сіл і сіл, церков та монастирів перетворилися на руїни. Впав Гарнійський храм. Вщент зруйнувала стихія та Єреван. А потім налетіла із перських сторін сарана...
Руїни храму Звартноц у Єревані, 7 століття (Фото: Marc Venema, за ліцензією Shutterstock.com)
Якщо про часи заснування та античний період Єревана можна судити переважно за наскальними написами, матеріалами розкопок та переказами, то у справі відновлення вигляду середньовічного Єревану до них додаються й письмові джерела. Йдеться насамперед про вірменських хроністів. Зовнішність середньовічного Єревана відобразили і відвідували в 16-18 століттях місто іноземні мандрівники.
У 17-19 століттях Єреван був найдраматичнішою точкою взаємин між Росією, Туреччиною та Персією. Він притягував до себе також усіляких європейців, які мають свій власний інтерес — дипломатів, спостерігачів, комерсантів, науковців, художників, проповідників та церковних діячів. Багато хто з них залишив цікаві дорожні нотатки, які висвітлювали не лише політичні та військові питання, а й різні цікаві подробиці та деталі життя та побуту єреванців тих часів.
У 1960-х роках народився вірш Паруйра Севака «Еребуні — Єреван», який став столичним гімном (музика Едгара Ованісяна). Ім'ям цієї пісні стали називати і свято міста, яке вперше відзначалося 1968 року. До 1988 року він відзначався щорічно, проте після проголошення незалежності країни ця традиція відновилася лише 1998 року.
Відповідно до 18-ї статті Закону РА «Про свята та пам'ятні дні в Республіці Вірменія», рішенням 882-Н Уряду РА від 23 червня 2005 року, у другі вихідні жовтня відзначається день Єревана.