Дажбог — Даб, Радегаст, Радигош, Сварожич — це різні варіанти імені одного і того ж бога. Бога родючості та сонячного світла, цілющої сили. Він вважається першопредком слов'ян (слов'яни за текстом «Слова про Полку Ігорів» — дажбожі онуки).
За слов'янськими переказами, Даждьбог та Жива разом відродили світ після Потопу. Лада, мати Живи, поєднала шлюбом Дажбога та Живу. Потім заручені боги народили Арія, за легендами, прабатька багатьох слов'янських народів — чехів, хорват, київських полян.
Вважався цього дня і Ярило (Сонце), лик Дажбога, відродження природи. Бога Яру часто порівнювали з орачом і воїном Арієм, сином Даждьбога. Арій шанувався, подібно до Яру, втіленням Рода (в інших тлумаченнях — Велеса або Даждьбога).
У день Дажбога люди раділи, що Даждьбог відкинув Марену і побрався з Живою. Це означало закінчення довгої Зими, початок Весни та Літа. У цей час у ведичних храмах і на ораних полях галасливо славили Даждьбога.
«Славимо Даждьбога. Хай буде він нашим покровителем та заступником від Коляди і до Коляди! І покровителем плодів на полях. Він траву дає худобі нашій у всі дні. І корови множаться, і множаться зерна у житницях. І меду він не дає забродити. Він бог Світла. Славте Сварожича, що зрікається Зими і тече до Лета. І йому ми славу співаємо на полях, оскільки він — батько наш» /Вел. 31/.
День Дажбога — це час першого вигону худоби на пасовища. Тому Дажбогу палили вогні і просили його охороняти худобу:
Ти, Дажбоже хоробрий!
Врятуй худобу, охорони її від викрадачів!
Охороні від ведмедя лютого,
Збережи та від вовка хижого!
Вважалося, що цього дня бог Велес украв у Перуна хмари-корови і ув'язнив їх у горах Кавказу. Тому Яра, Даждьбога та Перуна просили визволити хмари, інакше все живе на Землі загине. Славлять цього дня перемогу Даждьбога над Велесом.