Святий імператор Костянтин, який одержав від Церкви найменування Рівноапостольний, а всесвітньої історії найменований Великим, був сином цезаря Констанція Хлора, який правив країнами Галією та Британією.
Величезна Римська імперія була на той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких знаходилися два самостійні імператори, які мали співправителів, одним з яких у Західній половині і був батько імператора Костянтина.
Свята цариця Олена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель усієї Римської імперії — Костянтин — був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн у керованих ним країнах, у той час, як у всій іншій Римській імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклітіана (284—305) та його співправителя Максиміана Галерія (305—311) — на Сході та імператора Максиміана Геркула) — у країнах.
Після смерті Констанція Хлора його син Костянтин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії та Британії. Насамперед нового імператора було проголосити у підвладних йому країнах свободу сповідання християнської віри. Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході і жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і зловмишляли його скинути і вбити, але Костянтин попередив їх і в ряді воєн, за допомогою Божої, розбив усіх своїх супротивників. Він благав Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро боротися, і Господь явив йому на небі сяючий знак Хреста з написом «Сім перемагай».
Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав у 313 році Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли запанував як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю Східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру у Христа.
Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, який був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, де було засновано місто Константинополь. Костянтин був глибоко переконаний, що лише християнська релігія може поєднати величезну різнорідну Римську імперію. Він усіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, дбав про духовенство.
Глибоко шануючи Хрест Господній, імператор хотів знайти і самий Животворчий Хрест, на якому був розіп'ятий Господь наш Ісус Христос. З цією метою він направив до Єрусалиму свою матір — святу царицю Олену, давши їй великі повноваження та матеріальні засоби. Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Олена приступила до пошуків, і Промислом Божим Животворчий Хрест був чудовим чином набутий у 326 році.
Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов'язані із земним життям Господа та Його Пречистої Матері, від усіляких слідів язичництва, наказала спорудити у цих пам'ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин наказав спорудити чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Олена віддала Животворчий Хрест на зберігання Патріарху, частина ж Хреста взяла із собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню та влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислужувала, свята цариця Олена повернулася до Константинополя, де невдовзі померла у 327 році.
За свої великі заслуги перед Церквою та праці з здобуття Животворчого Хреста цариця Олена називається Рівноапостольною.
Мирне існування християнської Церкви було порушено настроями і розбратами від єресей, що виникли всередині Церкви. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла брехня донатистів і новаціан, які вимагали повторення хрещення над християнами, що відпали під час гонінь. Ця брехня, відкинута двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року.
Можна дивуватися глибокій церковній свідомості і почуттю святого Костянтина, що виділив визначення « Єдиносущий», почуте ним у дебатах Собору, і запропонував внести це визначення до Символу віри.
Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв святе хрещення, підготувавшись до нього своїм життям. Помер святий Костянтин у день П'ятидесятниці у 337 році, і був похований у церкві святих Апостолів, у заздалегідь приготовленій ним гробниці.