Щороку 3 червня в Австралії відзначають День Мабо (Mabo Day), який найбільше широко святкується в місцях традиційного проживання корінного населення, а на островах Тореса цей день є вихідним. У 2010 році в країні було запущено кампанію, мета якої — домогтися присвоєння святу статусу загальнонаціонального.
На думку вчених, на момент прибуття Першого флоту (1788), корінні народи (аборигени та жителі островів протоки Торреса) населяли австралійський континент і прилеглі до нього острови близько 70 тисяч років.
Ведучи традиційний кочовий спосіб життя мисливців-збирачів, чоловіки промишляли полюванням на великих тварин, жінки та діти займалися збиранням фруктів та ягід, а при нагоді та полюванням на дрібних тварин.
Як і для багатьох інших корінних народів, що жили в гармонії з природою, земля не тільки забезпечувала аборигенам засоби для існування, а й була центром їхнього духовного життя, джерелом ідентичності. Вважалося, що через землю світ предків, що живуть, нерозривно пов'язаний зі світом.
На побутовому рівні земля знаходилася не в індивідуальній, а в громадській власності, де під правом власності в першу чергу малося на увазі не право проживання або використання з метою отримання економічної вигоди, скільки відповідальність за своє «ритуальне володіння» і за все живе на ньому. Межами таких володінь служили природні орієнтири річки —, озера і гори. Вважалося, що земля не може бути продана, куплена чи подарована.
Не маючи писемності, аборигени передавали закони та традиції наступним поколінням через пісні, танці, живопис та усні оповідання.
У той же час, за міжнародними законами 18 століття, за відсутності очевидних соціальних і політичних систем, знову «відкриті» землі визнавалися terra nullius («ничий») і переходили у власність держави, яка « відкрив» ці землі.
Хоча британський уряд і не заперечував присутності на території Австралії корінних народів, вважалося, що аборигени та жителі островів Тореса були надто примітивними, щоб володіти землею в європейському розумінні цього слова. До того ж першопоселенці не виявили у тубільців звичних для європейців органів управління, з якими британський уряд міг би вести переговори про придбання землі.
Зрештою, аборигени виявилися безсилими проти вогнепальної зброї та європейських хвороб, хоча й продовжували тією чи іншою мірою відстоювати свої права протягом наступних 200 років.
Вершиною цієї боротьби став позов, поданий Едді Мабо (Eddie Koiki Mabo), Давидом Пассі та Джеймсом Райсом з племені Меріам з острова Марей у протоці Тореса до Верховного Суду Австралії у 1982 році. Відповідачем за позовом виступив штат Квінсленд, який анексував ці острови у 1879 році. Позивачі ставили за мету встановити законних власників островів Мер, Даур і Вейер — місць традиційного проживання племені Меріам.
У своєму епохальному рішенні від 3 червня 1992 року Верховний Суд встановив, що в доколоніальні часи корінні народи володіли землею згідно з традиційним правом, яке фактично існує і донині. Міф про «ничийність» австралійських територій був остаточно зруйнований.
Верховний Суд підтвердив право аборигенів та жителів островів протоки Тореса володіти та користуватися землею у місцях їхнього традиційного проживання. Це право отримало назву Native Title, за яким уряди штатів, зацікавлені у придбанні прав на розробку природних ресурсів, мали виплатити традиційним власникам компенсацію. На жаль, Едді Мабо не дожив досі. У січні 1992 року він помер у віці 55 років.
На ознаменування цієї події 3 червня було оголошено Днем Мабо. І на думку прихильників цього рішення, це свято дуже важливе для австралійців, оскільки цього дня нащадки британських переселенців отримали можливість компенсувати збитки, завдані аборигенному населенню процесом колонізації.