19 травня грецький народ відзначає трагічну дату у своїй історії — День пам'яті геноциду греків Малої Азії. Цього дня греки сумують та оплакують своїх співвітчизників, які стали жертвами нещадного винищення, здійсненого турками-османами у 1916-1923 роках.
На початку першого тисячоліття до нашої ери рівень життя та культури греків були розвинені настільки, що виникла природна необхідність розширення свого впливу. Греки охоче почали подорожувати світом, і на південному узбережжі Чорного моря незабаром з'явилося перше грецьке місто — Синоп. Слідом були засновані Трапезунд, Кромна, Птерій, Кітор... Незабаром все південне та північне Чорномор'я стали майже повністю грецькими (територія сучасної Туреччини та Кавказу, від міста Батумі на сході до Інеполі на заході, тобто приблизно 140 тисяч квадратних кілометрів).
Почався розквіт торгівлі, науки та культури. Грецьке населення дбайливо зберігало традиції, звичаї та звичаї. Одне місто допомагало іншому, сприяючи цим зростанню нових колоній, створюваних у прибережній смузі, а й у глибині материка. Згодом Понтійська держава почала розвиватися незалежно від інших грецьких земель. Чеканилась власна монета, обосаблювалася мова…
1461 року держава була захоплена турками-османами. У важкі роки турецької ярма понтійські греки всіма силами намагалися зберегти свою віру, свою мову та культуру, відкривали у своїх містах грецькі школи та навіть вищі навчальні заклади.
Таким чином, на початок 20 століття історія понтійських греків налічувала вже близько 3 тисяч років. Греки становили переважну більшість населення у північній (Понті) та західній (Анатолії) областях Малої Азії, а також у провінції Каппадокії. Як і вірмени, корінними жителями цих територій, греки не піддавалися ісламізації. Турецький уряд серйозно побоювався виходу Анатолії та Понта з-під влади Туреччини, як це вже сталося з Грецією, Сербією та Болгарією; до того ж серед грецьких підданих Туреччини (особливо понтійців) було чимало високоосвіченої інтелігенції та успішних підприємців, які займали чільне становище у суспільстві та значно впливали на турецьку економіку.
Тому Туреччиною були підготовлені «рішучі заходи» щодо викорінення грецького елемента, які й втілилися в життя після 1908 року, коли до влади прийшла партія «младотурків», які проголосили гасло: «Туреччина — для турків!». У вересні 1911 року було відкрито обговорено питання про знищення етнічних (особливо християнських) меншин Туреччини, до яких насамперед належали греки та вірмени.
Історія репресій проти грецького населення Туреччини, що почалася 1453 року з падінням Візантійської імперії, налічує п'ятсот років. До початку грецької визвольної війни 1821 жорстокі заходи проти мирного населення застосовувалися в основному в каральних цілях (наприклад, придушення Пелопоннеського повстання 1770). Але, в міру посилення політичної та економічної кризи в Османській імперії, погроми та масове знищення християн набували все більшого масштабу та характеру.
Младотурецька революція 1908 року узвичаїла турецької політичної еліти ідеологію «пантюркізму», що створила базу для тотального винищення християнських народів Туреччини. Голод і холод, хвороби та смерть, роки поневірянь та поневірянь — все це випало на частку грецького народу.
Кількість убитих і закатованих обчислюється офіційною цифрою в 353 тисячі осіб, що більше 50% всього населення до початку страт і примусового переселення, метою яких було не переміщення людей з однієї точки до іншої, а смерть у дорозі.
24 лютого 1994 року Одностайним рішенням Грецький парламент ухвалив вважати 19 травня Днем пам'яті геноциду малоазійських греків турками.