Святитель Тихін (у світі Василь Іванович Беллавін) народився в селі Клин Торопецького повіту Псковської губернії, в сім'ї священика, якого невдовзі після народження сина було переведено до повітового міста. З ранніх років батько брав хлопчика із собою на службу, і любов до храму стала невід'ємною частиною його життя. Освіта Тихін здобув у духовному училищі рідного міста, а потім у Псковській Семінарії та Петербурзькій Духовній Академії. Скромний, доброзичливий юнак, він здобув прихильність друзів та товаришів за вченням.
У 1888 році Василь Беллавін закінчив академію і був направлений до псковської семінарії викладати догматику, моральне богослов'я та французьку мову. 1891 року молодий вчитель прийняв постриг з ім'ям Тихін на честь святителя Тихона Задонського. Висвячений у сан ієромонаха він через рік був переведений до Холмської семінарії, де був призначений інспектором. У тому ж 1892 році він був затверджений ректором семінарії зі зведенням у сан архімандрита. З Пагорба святителя Тихона перевели ректором семінарії до Казані, а 17 жовтня 1897 року в Олександро-Невській Лаврі відбулася його хіротонія на єпископа Люблінського, вікарія Холмської єпархії.
У грудні 1898 року єпископа Тихона було призначено на Алеутсько-Американську кафедру, яка знаходилася в Сан-Франциско. У 1905 році святитель Тихін був зведений у сан архієпископа, а через два роки після цього переведений на одну з найпочесніших у Росії кафедр Ярославську —. 1913 року архієпископа Тихона перевели до Литовської єпархії — у Вільно. Тут владику застала війна. За розпорядженням Святішого Синоду архієпископ Тихон переїхав до Москви, привезши з собою мощі святих Віленських чудотворців, але незабаром із Москви перебрався ближче до своєї пастви, майже на лінію фронту.
Після лютневої революції разом з іншими архіпастирями архієпископа Тихона було звільнено обер-прокурором В.М. Львовим із Синоду. У червні 1917 року святого Тихона було обрано волевиявленням церковного народу на Московську єпархіальну кафедру, після чого Синод удостоїв його сану митрополита. Помісний Собор, що проходив у серпні 1917 року, обрав митрополита Тихона своїм головою, а невдовзі після цього його було зведено на відновлений патріарший престол. У першому зверненні до всеросійської пастви Патріарх Тихін характеризував епоху, що переживається країною, як "годину гніву Божого"; у посланні їм виражені архіпастирська стурбованість становищем Церкви, засудження кривавих заворушень. При цьому, як верховний пастир Російської Церкви, патріарх Тихін намагався уникати будь-якої політичної залученості до подій, що відбуваються.
У березні 1918 року патріарх Тихін закликає російських людей дати відсіч кайзерівській Німеччині, яка захопила західні землі Росії, а згодом засуджує підписання Брест-Литовського договору: "Цей світ, підписаний від імені російського народу, не веде до братнього співжиття народів... У ньому зародки нових воєн та зол для всього людства". Влітку 1921 року, після жахів громадянської війни, російський народ спіткало ще одне лихо: голод. У лютому 1922 року патріарх Тихін закликав церковні поради жертвувати дорогоцінні церковні прикраси, якщо вони не мають богослужбового вживання. Проте ВЦВК видав декрет про вилучення церковних цінностей на потреби голодуючих. Патріарх відреагував на декрет новим посланням до пастви, в якому заявив про неприпустимість вилучення священних предметів, "вживання яких не для богослужбових цілей забороняється канонами Вселенської Церкви".
Коли декрет ВЦВК став виконуватися, навколо храмів збиралися натовпи народу, відбувалися зіткнення, проливалася людська кров. У різних містах країни було порушено кримінальні справи. Священнослужителі звинувачувалися у покорі своєму Патріарху, в оголошенні його Звернення, у спробах домовитися з владою про заміну грошовим викупом видачі церковних святинь, а іноді й у тому, що не витримуючи блюзнірської поведінки в храмах агентів влади, що дозволяли собі найнепристойніші форми над святинями вони не залишалися до нього байдужими. На одному з таких показових процесів як свідок був викликаний патріарх Тихін.
У роки громадянської війни серед духовенства відбулося розшарування: з'явилися обновленческие угруповання, закликали до революції у Церкві. Даючи відсіч антиканонічним модерністським посяганням, патріарх Тихін 17 листопада 1921 року в особливому посланні до пастви наголошував на неприпустимості богослужбових нововведень. У травні 1922 року патріарха було взято під варту в Донському монастирі, а в червні 1923 року його було звільнено. У цей період внаслідок руйнівних дій розкольників-оновленців церковне управління виявилося обезголовленим: багато архієреїв було вигнано з кафедр, більшість храмів захоплено оновленцями, церковний народ збентежений.
Після звільнення з-під арешту патріарх Тихін звернувся до пастви з посланням, заявивши, що "Російська Православна Церква аполітична і не бажає... бути ні білою, ні червоною Церквою. Вона має бути і буде Єдиною, Соборною, Апостольською Церквою. 5 квітня 1924 року патріарх видав нове, коротке, але змістовне Послання, яке викриває тяжкі злочини вождів обновленського розколу. У цьому Посланні на підставі церковних канонів і від імені Російської Православної Церкви патріарх піддав оновленців канонічній забороні і підтвердив, що вони, аж до каяття, перебувають поза спілкуванням із Церквою.
У листопаді 1924 року життя патріарха Тихона було скоєно замах. Декілька злочинців увірвалися в його кімнати і вбили келійника Якова Полозова, що вийшов на шум. Наприкінці 1924 року здоров'я Святішого Патріарха Тихона різко похитнулося. Це змусило його лягти до лікарні доктора Бакуніна. Однак, перебуваючи там, патріарх регулярно виїжджав святковими та неділями для служіння в храмах. 5 квітня Святіший Тихін служив свою останню літургію у церкві Великого Вознесіння на Нікітській.
7 квітня 1925 року, в день Благовіщення Пресвятої Богородиці, патріарх Тихін перестав до Господа.
У 1989 році Архієрейським Собором Російської Православної Церкви, святитель Тихін, патріарх Московський і всієї Русі був зарахований до лику святих.