Літа з англосаксонського прислівника перекладається як «найдовший день у році». У кельтських народів Британії саме час свята Літнього сонцестояння говорить про його минулий зв'язок із культом сонця. Тому й основні обряди та ритуали подібні до такого ж комплексу обрядів дня зимового сонцестояння.
У кельтів з обома днями пов'язано багато повір'їв про нібито особливо могутню в ніч на дні сонцестояння нечисту силу. Центральне місце у святкуванні цих днів займають різні форми ритуальних вогнів.
Велику роль в обрядах, присвячених цим двом датам, відіграє зелень — зелені гілки, квіти, навіть дерева, в деяких обрядах зимового та літнього свята є мотиви шлюбу, сімейного благополуччя.
Зв'язок із культом сонця мав і поширений серед шотландців звичай катати з гір чи крутих урвищ річок колеса, обвиті соломою та запалені. Іноді при цьому гадали: якщо колесо горіло весь час, поки котилося, то вважали, що врожай буде добрим.
За уявленнями кельтів, таємниче магічне значення в цей період повного розквіту всієї природи мала і папороть: опівночі вона ніби розквітала на коротку мить. Сміливці вирушали опівночі до лісу, щоб побачити квітку папороті та зібрати її насіння. Такі походи вважалися дуже небезпечними, оскільки цю рослину пильно охороняли феї та різна нечиста сила. Той, кому все ж таки вдавалося отримати насіння, міг нібито стати невидимим і спостерігати танці та ігри фей цієї чарівної ночі.
У звичаї святкування дня літнього сонцестояння вплетено багато сімейно-шлюбних мотивів, а також ворожіння. Гадали і дівчата, і хлопці, часто використовуючи для цієї мети різні квіти та рослини (найчастіше звіробій), іноді й якісь предмети. У Шотландії цієї ночі кохані давали один одному клятву вірності, порушення якої вважалося злочином. Таку клятву вимовляли або біля каменю-мегаліту, або біля джерела, що шанується, і скріплювали її рукостисканням.
Більшість таких звичаїв дня літнього сонцестояння вже втрачено, але й у наші дні у багатьох місцях Британських островів червень вважається найбільш підходящим місяцем для укладання шлюбів.