День пам'яті святого Антонія Католицька церква святкує 13 червня. Його мощі спочивають у Падуї (Італія), у величній базиліці, спорудженій на його честь і стала не лише одним із головних францисканських духовних центрів, а й найвідомішою на весь світ святинею, яку щороку відвідують мільйони паломників.
Святий Антоній Падуанський (St. Anthony of Padua) — безсумнівно, один із найулюбленіших і найширше шанованих святих Католицької церкви.
Він народився близько 1195 року в Лісабоні, у знатній родині та при хрещенні отримав ім'я Фердинанд. У 15-річному віці він вступив до монастиря Ордену регулярних каноніків святого Августина в Коїмбрі, де здобув солідну біблійну освіту, а в 1220 був висвячений на священика.
Тоді ж до церкви Святого Хреста в Коїмбрі були привезені останки п'яти францисканських першомучеників, які загинули заради Христа під час своєї місії в Марокко, де вони проповідували серед мусульман. Це справило на молодого священика таке глибоке враження, що вирішив стати францисканцем. У громаді Менших Братів йому надали чернече ім'я — Антоній.
Після місіонерської подорожі до Північної Африки, яку Антоній змушений був перервати через тяжку хворобу, він вирушив до Італії. Глибоке знання біблійних текстів, красномовство та вміння привернути увагу слухачів збирали на його проповіді безліч народу. Крім того, він викладав богослов'я в Болоньї, Монпельє, Тулузі та Падуї та став одним із перших організаторів системи освіти в Ордені. Останні роки життя Антоній провів у Падуї, де й помер 13 червня 1231 року.
Антоній залишив пам'ять про себе не тільки як про прекрасного священика, проповідника і богословя, але і як про великого чудотворця: Господь чинив через нього численні чудеса, щоб явити Свою всемогутність, славу і милосердя навіть затятим грішникам і допомогти їм знайти шлях істини у зверненні до Бога.
Мабуть, не було людини, яка одного разу зустрівши Антонія, засумнівалася б у його святості. Тому не дивно, що він був зарахований Папою Григорієм IX до лику святих вже в 1232 — через менше року після смерті.
Вже в 13 столітті віруючі почали звертатися в молитвах до Антонія як до чудотворця та помічника у здобутті втрачених цінностей (у тому числі духовних), а також як до покровителя у сімейних справах.
У Падуї виникла традиція шанування святого по п'ятницях (у день його смерті) та у вівторок (день поховання). З 17 століття практика «вівторків святого Антонія» поширилася у Церкві повсюдно.
З кінця 19 століття став популярним також звичай (ініційований у 1886 році в Тулузі) збирати в церквах пожертвування для бідних, які отримали назву «хліб святого Антонія».
Вшанування святого Антонія поширилося і в російських землях — на території сучасної Росії, України та Білорусії, де на його честь було споруджено кілька десятків храмів та каплиць.
Збереглися свідчення шанування святого Антонія і серед православних: йому було складено службу церковнослов'янською мовою (південноруські службовики кінця 17 століття).
Головними атрибутами святого Антонія на іконах є книга — символ Слова Божого та освіти та лілія, що символізує цнотливість. Крім того, іконографія Антонія багато в чому відображає події з житія святого: його зображують зцілюючим хворих, з палаючим серцем або з полум'ям на долоні, під час проповіді рибам, з Немовлям Ісусом, що проповідує у гілках горіхового дерева, у сцені дива з ослом, що став навколішки перед святими Дарами. Багато великих художників і скульпторів присвячували святому Антонію свої твори.