Після Другої світової війни в Тунісі розгорнувся активний рух за незалежність — на честь нього в країні започатковано свято День руху незалежності (Independence Movement Day in Tunisia), яке відзначається щорічно 3 вересня.
Незважаючи на репресії, які французька колоніальна влада обрушила на рух національної незалежності в 1951 році, в країні ширився військовий опір колонізаторам. Загони фелахів спалювали садиби французьких плантаторів, підривали мости, вбивали французьких офіцерів. У 1952 та 1953 роках урожаї у великих латифундіях знімали під захистом танків.
Франція послала в країну регулярні війська чисельністю 70 тисяч чоловік, і все ж таки визвольний рух ширився повсюдно: у боротьбу вступив організований туніський пролетаріат. У червні 1955 року Франція змушена була піти на поступки, вона погодилася надати Тунісу незалежність, але без права визначати зовнішню політику країни.
20 березня 1956 року було підписано нову угоду, яка надає Тунісу повну незалежність. З того часу цей день відзначається у країні як загальнодержавне свято — День незалежності.
У квітні 1956 Хабіб Бургіба (Habib Burgiba) був обраний прем'єр-міністром, а в липні 1957 — Президентом країни. Він був визнаним лідером партії, яка в порівнянні з іншими буржуазними партіями була міцніше пов'язана з широкими народними масами і мала безперечні заслуги у національно-визвольному русі.