Сьогодні Російською Православною церквою вшановується ікона Божої Матері, іменована «Утолі моя печалі». На цій іконі Божа Мати зображена правою рукою Немовляти Христа, що тримає, у якого в руках розгорнуть сувій зі словами: «Суд праведний судіть, милість і щедроти творіть кійждо щирому своєму; вдовицю і сиру не гвалтуйте і злобу братові своєму в серці не творіть». Ліву руку Богоматір приклала до Своєї голови, дещо схиленої набік, ніби вона прислухається до молитов усіх, хто звертається до Неї в смутках і скорботах.
Ікона Божої Матері, іменована «Втамуй моя печалі» була принесена до Москви козаками в 1640 році і поміщена в храмі Святителя Миколая на Пупишах у Замоскворіччя. Внаслідок неодноразових перебудов храму ікона опинилася на дзвіниці.
Вшанування ікони як чудотворної почалося після лікування від неї розслабленої жінки. Хвора, що жила далеко від Москви, довгі роки страждала на тяжку недугу: у неї хворіли всі члени тіла, особливо ноги, так, що вона не могла ходити. Доведена хворобою до повної знемоги, вона вже не сподівалася видужати. Різні медичні засоби не приносили їй бажаного лікування.
Одного разу, коли хвора була забута, вона побачила ікону Божої Матері і почула від неї голос: «Вели везти себе до Москви. Там у Пупишеві, у церкві святителя Миколая, є образ «Втамуй моя печалі»; молись перед ним і отримаєш зцілення».
У Москві хвора оглянула всі ікони в храмі в ім'я святителя Миколи Чудотворця, але не знайшла тієї, яка з'явилася їй у баченні. Тоді священик попросив принести з дзвіниці старі ікони, що знаходилися там. Коли внесли ікону «Втамуй моя печалі», хвора раптом скрикнула: «Вона! Вона!» — і перехрестилася. Після молебню вона приклалася до ікони і встала з одра абсолютно здоровою.
Це диво відбулося 7 лютого (за новим стилем) 1760 року. З того дня відбувається свято на честь ікони Божої Матері «Утолі моя печалі». На той час належить і складання служби з акафістом, вперше надрукованою 1862 року.
З ікони зробили список, який поставили у боці Микільського храму в Пупишах. У цьому храмі зберігалися письмові свідчення про численні чудотворення, що відбулися за молитвами Божої Матері від її чудотворного образу. Особливо багато чудес сталося під час чуми 1771 року. Пізніше ці свідчення було знищено вогнем під час пожежі.
Згодом було написано ще кілька списків з ікони «Утолі моя печалі». У Москві прославилися чудотвореннями однойменні ікони у чотирьох храмах: в ім'я святого Іоанна Хрестителя, що на Покровці; в ім'я святих апостолів Петра та Павла на Ново-Басманній; в ім'я святителя Тихона Амафунського біля Арбатської брами; в ім'я преподобного Сергія, що на Рогозькій. В 1765 один чудотворний список з ікони був перенесений з Москви в Петербург купцем Роговиковим. Він був у храмі Вознесіння Господнього.
Нині чудотворна ікона «Втамуй моя печалі» знаходиться в храмі в ім'я святителя Миколая, «що в Кузнецах» (Миколо-Кузнецький).
У Саратові, в історичному центрі міста, знаходиться чудовий за своєю архітектурою храм на честь ікони Божої Матері «Втамуй моя печалі». Історія цієї церкви розпочалася у 1903 році, коли саратовський архітектор Петро Митрофанович Зибін зробив проект церкви-каплиці, розташованої при архієрейському будинку саратівських владик. Незабаром почалося її будівництво та закінчилося 1906 року.
Престол архієрейського храму-каплиці був один і спочатку освячений на честь афонської ікони Божої Матері «У скорботах та печалях Втіха». Однак у народній пам'яті закріпилася дещо інша назва церкви — «Утолі моя печалі».
До Жовтневої революції 1917 року богослужіння у каплиці відбувалися щодня чернечою братією з архієрейського дому. У роки Радянської влади будівля, на щастя, збереглася майже у первозданному вигляді. У 1960-х роках за розпорядженням першого секретаря Саратовського обкому хрести з церкви-каплиці було знято, і протягом тривалого часу в храмі розташовувався планетарій. Однак при реставрації ще в радянські роки хрести на куполах храму були відновлені.
У 1993 році церква була заново освячена на честь ікони Божої Матері «Утолі моя печалі». В даний час храм має статус Архієрейського Подвір'я, в ньому несуть богослужбовий та кліросний послух викладачі та студенти Саратовської Православної Духовної Семінарії.